Український ферментований іван-чай з бурштином отримав патент. На підході документ на зелений чай й запуск промислового виробництва. Це другий раунд у битві за місцевий ринок. Перший був 350 років тому, коли українським чаєм фальсифікували індійський та китайський. Новий виклик чайному імпорту, але цивілізовано кидає родина з Рівного.
Вип’єш чаю з бурштином і посадиш дуб
Бурштин у чаї справжній — розтовчений у ступці до консистенції пудри камінь. Для інформації: додані фракції до двох міліметрів. Ще там є молода хвоя сосни, а в основі — іван-чай, зібраний у Карпатах. Але з фіточаями нема нічого спільного. Молоде листя іван-чаю ферментують. Після заварювання виходить класичний чорний чай із духмяним ароматом й приємним присмаком. Бадьорить вже після кількох ковтків. Одразу можна йти садити дуб. До кожного тубусу чаю з бурштином додається екомеседж: у паперовій пірамідці загорнутий жолудь з описом, як і де його посадити.
«Це гостролистий червоний дуб. Його багато в парках Рівного, як і бурштину в нашому краї. Тому таке поєднання, — сміється Ірина Степанович. — Ми не тільки можемо брати від природи чай, треба й відновлювати її насадження».
Разом із чоловіком Романом вони виготовляють чотири сорти українського чаю під маркою «Всесвіт». Чорний, зелений, з бурштином та з листям вишні. Його рвуть у батьківських садах.
Жолуді збирають у міських парках. Перевіряли схожість. З сотні посаджених проростає майже 80 насінин. Із бурштином важче.
«Камінь-сирець у магазинах не продають, ховаються. Купили браслет з необробленого бурштину й перетовкли на чай. Заплатили в п’ять разів дорожче, ніж за таку ж кількість сирцю беруть старателі. Але нам принципово вести бізнес чесно. Чай пішов, і ми уклали договір з «Бурштин України» на поставки каменю», — каже Ірина Степанович.
Чесність й документи на все — це, з-поміж іншого, приціл на іноземні інвестиції й амбіції зрушити економіку держави.
Спочатку дають гроші, а потім віджимають бізнес
Експерименти з ферментацією й купажами тривали два з половиною роки. Аж поки друзі й знайомі не почали просити продати їм такого чаю. Продають вже майже три роки. За цей час не тільки створили торгову марку, а й отримали патент на чай із бурштином, чекають на документи на зелений чай, сертифікат органічної продукції та розробляють держстандарти на виготовлення чаю.
«Нам це потрібно, щоб знайти інвестора за кордоном й вийти на промислові масштаби. У нас же як? Спочатку вкладуть гроші, а потім скажуть: «Це вже моє, рєбята». В Україні договір — це лише папір, — каже Ірина. — Я не розкрию таємниці, що 70% ВВП країн із цивілізованою економікою — це дрібний та середній бізнес. У нас навпаки, і тому кілька олігархічних компаній підлаштовують закони під себе. Це можна змінити, якщо дрібні й середні виробники будуть чесно вести бізнес й об’єднаються. Чим більша нас, тим сильнішими й впливовішими ми будемо».
Степановичі впевнені, що дрібний та середній бізнес — це виклик корпораціям. Споживачі активно від них повертаються в бік ремісників. Якщо раніше хендмейд був примітивним і недолугим, то тепер це якість — як у виробництві, так і в сировині.
«Якщо не можете вигадати нове, робіть те, що вже є, але по-новому. Додайте щось своє, міняйте упаковку, будьте відкриті — й завжди буде покупець, — радить Ірина. — Знаєте, ходити на роботу і думати, що маєш стабільність, — це найлегше. А вийти із зони комфорту й нарешті почати жити й щось робити в цьому житті — це виклик. Насамперед собі».
Чай ферментують у сільській печі
Роман та Ірина Степанович не мають економічної освіти. Але Ірині вдається писати й малювати — контент упаковки її. Роман — дизайнер. Сам розробив логотип. Про себе кажуть: ми мандрівники. Ірина понад 10 років ходить Карпатами. Роман ще довше. Там же відкрили іван-чай.
«Заварили в казані, бо зачепила назва. Роман заліз в Інтернет. Виявилося, що цим нашим чаєм фальсифікували китайський та індійський. Чому нині нам не піти в чесну конкуренцію?» — продовжує Ірина.
Степановичі зробили ставку на родину. Тубуси робить батько Романа, він столяр. На заготівлю спочатку їздили всією родиною. Тепер беруть і друзів. Платять їм, бо знайти робітників із місцевих велика проблема. Навіть ті, хто збирає чорниці на продаж, — приїжджі.
У Карпатах із червня до липня, поки цвіте іван-чай. Мають вже постійний будинок із дерева, в якому ферментують й сушать рослину.
«Є спеціальні шафи для ферментації, але наш клімат дозволяє робити це без них. Зірване листя гранулюємо. Традиційно чай у гранулах сприймають як спресований пил й відходи. Чесна грануляція потрібна, щоб листя краще виділило сік для ферментації. Чай буде мати більший аромат. Потім — у піч на ферментацію і на горище сушити. З собою привозимо дерев’яні стелажі. Відбувається природнє приготування чаю. Роман вже знає на запах й колір всі процеси. Бачить, коли поворушити, щоб не зіпрів», — Ірина не приховує технологію.
Цього року зроблять крупнолистовий чай. Для цього потрібен листокрут. У Китаї вони металеві, бо лист із куща, твердий. Іван-чай — м’який, бо це трава, тому його скручуватимуть на дерев’яному верстаті. Його теж зробив батько Романа. Крупнолистовий чай — це запит споживачів. Як запевняє Ірина, українці вже готові переходити на свій чай.
В Україні є можливість розвивати власне виробництво чаю
За ціною чай із бурштином у розряді елітних. 80 грамів чаю в тубусі коштує 180 гривень. З вишнею та чистий — 120 гривень. Але продають й «на пробу» меншими порціями, й на розсип без тубусу.
«Ручна праця, лімітовані партії, тому й така вартість. Але людей це не лякає. Ми навіть Рівне не в силі забезпечити, бо всі наші клієнти постійні. Більшість тих, хто пробує, переходять на наш чай. Я б сказала, що сформувався не тільки запит, а й культура на елітні сорти чаю українського виробництва. Ми не єдині на ринку крафтових українських чаїв. Тільки на основі іван-чаю щороку продають десь 500 кілограмів чаю. Якщо за статистикою українець випиває десь півкілограма чаю, то це лише тисяча людей нами охоплена. Самі розумієте, яка це краплинка в океані», — каже Ірина.
Якщо ще взяти до уваги суттєве зниження імпорту російського чаю й запит на елітні сорти, крафтові виробники можуть не просто поборотися за споживача, а розвинути вітчизняне чайне виробництво. Зробити так, щоб українці пили українське, — це надмета «Всесвіту». Просто мета — запустити промислову лінію. Щоб збільшити об’єми і зменшити роздрібну вартість.
«Всі знають, що складно працювати чесно, але ми робимо по-чесному чесний продукт і переконались, що це можливо. Спочатку спробували презентувати наш товар на ярмарках, фестивалях українських товарів, продажі через соцмережі. Побачили, що йде, і ввійшли в правове поле, платимо податки. Інвестиції й автоматизація — і ми готові виходити на більш масовий ринок», — впевнена Ірина.
Більше того, подружжя готове взяти з собою в колабрацію інших виробників. Вже виправдало себе об’єднання в подарункові набори чаю з медом й навіть поліською лялькою-мотанкою.
